От і море.
Слава бозна чому.
Хоч і не хотіли – допливли.
І якраз на фініші прямому, –
руки вгору!
Знову – де були.
Ще у Сочі не закрили ігри,
а уже у Таврії, –
ура!
Раша підняла триколора.
Захищати суржикове іго
кинулась налякана сестра.
Неорекетня гоноровита
знову тягне руку із Москви.
Їй потрібні наші острови,
де осіли долари бандита.
Де поділись голови ясні?
Де взялося військо безпритульних?
Та включіть остатки заґоґулин,
а не телеящики брехні.
Спокою в історії немає.
Навіть розігнутись не дає.
Ще не встигли скинути своє,
а свиню сусіда підсуває.
І немає лінії осі,
щоб своє від брата захистити.
....................................................
На нашій спині виїжджають всі,
кому не лінь історію творити.
Орел і беркут, ляхи і орда
чекають аби трупами укрили
солдати миру дідівські могили
і аж тоді дістане їх біда
малого брата, втопленого в крові,
оточеного з моря і згори
у щупальцях смертельної любові
до булави…
За те, що ми готові
оберігати наші прапори.
Ой не діждете посіпаки ката
іти у рай на нашому горбі.
Тримайте у руках свої лопати,
якими яму риєте собі.
Ще є ліси, і криївки, і доти,
і буде кара Божа із небес.
Ще сила є і порох ще не щез.
Зламаємо іудині «оплоти»,
бо не зламати волю патріота,
якщо у ньому Божий дух воскрес.
....................................................
Тече Дніпро.
Стоїть Тарас.
Месія
вдивляється за обрії з горба
туди, де грає море, чайка мріє.
Гойдається на хвилі флот Росії –
радянська слава й світова ганьба.
Тече у море річка Геракліта
у руслі історичних дежавю,
виплескуючи іго московіта
і пайзлики розбитого корита,
як несусвітню місію свою:
лякати, катувати, убивати,
присвоювати жито не своє,
а то і тупо тероризувати –
ось щире братолюбіє твоє.
Диктатори єднаються у зграю
скажених, ненажерливих вовків.
У людожера нації немає.
Великорос надіється й чекає
повзучої агресії «совків».
Течуть у Лету істини струмочки.
І не дають бентежному перу
роздмухувати іскри у рядочки...
Та ґнотом у порохової бочки
була і все ще є КаПееРУ*.
А Богові достатньо сокоруху
весняного, що видимий Йому,
коли у гартуванні сили духу
невидима і вразлива для слуху
яріє революція в Криму.
* – комуністична партія регіонів України
Так. З "Українською річкою Геракліта" це компонується. І саме своєю цілеспрямованістю, темою ("звуженням" - за моїм виразом).
Проте я мав на увазі дещо інше, не "глобальне", а навпаки, саме українське... Ви маєте рацію, знайти те, що ріже слух - а також совість, і здоровий глузд, і власну гідність - не важко. Путін (свідомо) підставлявся - заради гештальту, і бити його зараз словами легко, йому це байдуже. Путін - дурна люта стихія, саме так треба і ставитись до нього; як до повені або до засухи. А от як люди допустили таке, і чим вони думали, і які, власне, люди - подумати над цим важко, особливо вголос.
Ник.С.
Спрощуєте, Іване,спрощуєте.
Точно, образно, експресивно - аби не сказати: "хвацько", але... спрощуєте.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якщо Ви маєте на увазі світові масштаби, то вони цілком присутні у повному контексті циклу "На Українській річці Геракліта". Фактично це передостання частина більшого(з Вашого подання, епічного) твору.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно, що солідаруємось у найголовнішому. У мене теж здавна Севастополь - одне із найсвітліших місць у споминах. І тим більша печаль, що "кузнечики"
так віроломно все поламали.
Молодчина, Іване! Так хльостко і з українським дотепом! 
