Так щиро, більше як ніколи,
Я напишу тобі листа.
І пролунають знов і знову,
До серця ді́йдуть ті слова,
Думки чорнилами страждають.
Я все життя тобі пишу.
Тебе, як янгол в небі знають,
Тут, слово "мама" залишу.
Ти не належиш цьому світу.
Мене цікавить лиш одне:
Чому я виросла так швидко?
Чому дорослість не мине?
Дорослим бути - як хвороба.
Та не лікується ніхто.
Можливо це тому-що мода,
Така заве́лася давно?
Дитиною я хочу бути.
Матусю, поверни́ назад!
Щоб все наразі зле забути.
І повернутись в листопа́д.
Закінчую, та ставлю кому,
Ми разом бу́демо завжди́.
Не зрозуміти більш ніко́му,
Люблю тебе, лиш тільки жди.