Нема фантазії польоту,
Амбітних слів та пишних фраз,
Саме занепадання духу,
Думок змертвіння, декаданс.
Це провіщення руїни,
Нелегкої в майбутнім днини…
Війна без цілі, без мети,
Війна як привід і сарказм,
Війна як справа голоти,
Що не стерпіла тьму образ.
Не так повинна виглядати
Патріотична боротьба,
Не балаганом виглядати,
Яким керує хто як зна.
Суспільству треба об’єднання,
Ідеологічне лікування,
Залізний лідера кулак,
Рішучість дій та гул гармат.
Війна чомусь така незграбна,
Така нікчемна, недоладна,
Де люди гинуть просто так,
Кульгає лідерів кістяк,
Керують лебідь, рак та щука,
Розпливчаста ідеї думка,
Незрозумілий рід занять,
Всі разом хочуть заправлять.
Глибока політична криза,
Що не політик, - то мармиза,
Немає лідерства в рядах,
Схід та Захід не в ладах.
Чому Євромайдан – це привід?
Чому все з нього почалось?
Хотіли всі отримать візи,
Розчарування здійнялось?
Нічого не робить хотіли,
Хотіли тільки споживать,
Робили вид, що щось робили,
Тепер вже нічого і вкрасть.
У щось ви довго йняли віру,
І не цікавила Вкраїна,
Щось інше в очах майоріло…
Нових порядків то мірило,
Папір той різаний, зелений,
Серце тьохкало, хотіло!
Перед очима відкривався
Далекий шлях той перспектив,
Кар’єрного зростання диво,
Величність скляних пірамід…
Собі душа тих див хотіла,
Та будувати було лінь,
На небосхилі височіла
Феодалізму чорна тінь.
Роками жили і терпіли,
Голосували, інших били…
Усе ладком було, ладком,
І не війнуло б холодком.
Відверто, жваво грабували,
Під схвалення та крики «браво»,
Три шкури з вас багаті драли,
А ви усе їм пробачали.
Влаштовував старий порядок
Та влада обрана з народу,
Собі подібних обирали,
Тих, що немає переводу.
Роками очі закривали,
Воском вуха затуляли,
Честь та гідність свою
На Феміду сліпу проміняли.
Довго сиділи, чогось чекали,
Приходу Месії, небесної манни…
Політику брудом ви називали
Пройдисвітам владу у руки давали.
Досиділи тепер до банкрутства.
Досиділи тепер до руїн,
Досиділи до розколу держави
На безліч дрібненьких частин!
Ярмо на себе почепили,
Світовій спільноті вголос заявили:
«Будувати самі ми не в змозі,
Помічник нам потрібний сильний у дорозі.
Європейський, російський – нам байдуже.
Гроші давайте нам, гайда вже!»
А європейська спільнота зраділа,
На килимок свій вас радо вислухать пустила.
Почала вас консультувати,
Про диктат у державі розповідати,
Асоціацію дружню-дружню, «задарма» пропонувати.
Раніше при владі ви бандитів не бачили,
А тепера прозріння настало,
Довкола ви озирнулися,
І чомусь так погано вам стало:
Від тушок тих жирних, свинячих,
Що більшість народу обрала.
І почали ви мрії плекати,
Про стандарти життя європейські,
На майбутнє плани складать,
Плани такі велетенські…
Думали, краще тікать,
А Вкраїна нехай подихає,
Нехай свідомих отих, голопузих,
Влада в дугу позгинає.
Та не сталося так, як гадалося:
Ті повії дешеві,
Що в багнюці знамена місили,
Напрямок східний обрати звеліли.
Довго торгували державою,
Наче вона їм належить,
Наче вони – королі,
І нічого їх більш не бентежить.
Забрали надії, як землю, з під ніг,
І люди, нарешті, повстали,
Та довго чекали вони,
Країна вже геть занепала.
Витурить народ повій,
А хто прийде на зміну?
Відповідальність хто візьме,
За горе, за руїну?
Повтікають винуватці,
Заберуть пожитки,
Награбовані скарби,
Залишать лиш об’їдки.
Прийдуть інші. Хто вони?
Мабуть, все ті самі,
Одягнуть овечі шкури,
Навчені боями.
ID:
480938
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 21.02.2014 20:23:32
© дата внесення змiн: 24.04.2014 20:58:55
автор: Ежен
Вкажіть причину вашої скарги
|
