Вечірнє місто опивете сутінками спало,
Десь в гоміні вітрів світив ліхтар,
Легенький сніг гуляв у синім небі,
Й моя душа спокою не змогла знайти.
В погоні за любов"ю загубила спокій,
І я не чула крику про благання,
І знову зводила у сіре небо,
Свої тремтячі ,худі руки...
"За що?За що?За що"...
Мені ж і крапля крові не поможе,
І я ридала ,голосила в небо,
"Чому ж у мене доленька така?"
Чому коли я разом з ним в душі так тепло?
Чому ж коли ми нарізно - холодний лід?
І кожен в сутності своїй щось має,
І як магніт вона тягне все до себе,
Але чому?Але чому? це все триває мить лиш...
Хіба буває так ,що щастя це момент?
І в серці ніби полум"я немає,
І іскра не промчить при погляді його,
Тоді чому на серці так спокійно
Тоді чому душа зігріта теплотою
Коли він поруч і рука в руці?
