Її зелені очі на фоні мармурових щік,
Забули мрії всі дівочі, що загадала ще торік.
Всміхалась так яскраво, та щира не була,
Кохала до безтями та все ж була одна.
Чорняві темні коси, ніхто не цілував,
Він вчора вже награвся, сьогодні не займав.
Бліда неначе місяць, що світить у ночі
І не знаходить місця, всі втрачені ключі.
Сховатися від болі їй так і не вдалось,
І не по власній волі їй жити довелось.
Розкішні пишні вбрання були так до лиця,
Та не було кохання, душа була пуста.
Прекрасна ніжна врода, божественна краса,
Не ловить її мода, не корять небеса.
Жива, але бездушна, без крапельки обману,
Холодна наче мрамор, ти - лялька з порцеляну.
