Вітер шалений ламає дерева,
З білих хатинок зриває дахи,
Рик він собі запозичив у лева,
Клекіт і посвист надали птахи.
Він розлютився неначе звірюка,
Блискавки кидає й грізно гримить,
Аж до небес піднялася пилюка,
З хмарами робить що хоче умить.
Він розганяє їх наче овечок,
То притискає до самих дерев,
То розтягає по небу в вервечок,
Глушить усе шаленіючий рев.
Доля, як вітер, над нами лютує,
Мало кого вона любить із нас,
Крики плаксиві доля не чує,
Хоч би пощади просив повсякчас.
Долю свою наперед ми не знаєм,
Та зачаїлась у хащах життя,
Тільки удари від неї тримаєм,
Думаєм в праці все щастя буття.
Доля регоче над нами щосили,
Що ми далекі від правди життя,
Що нас багато чого не навчили
І научає по тім`ї биттям.
06.07.03.
