Ось так пірнаємо в людей,
У ріки їхньої душі,
Без жодних сумнівів й вагань,
Без зайвої «сухої» прози.
А потім млієм від страждань,
Ковтаючи гірке повітря,
Блукаючи на іншому кінці дороги.
ВОНА, знаєш, проста поетка,
В ЇЇ душі завжди вирують почуття,
А ззовні, немов пелена для очей,
Суцільний туман,
Ще незвіданих звершень…
Я вкотре згадую ЇЇ слова
«Віддаль, втім, як і близькість нічого не означає…»
Вмить власні вірші набігають,
Нехай зі смутком і печаллю,
Та дивна річ…
Зустріти у житті Людину,
У той момент, коли «кімната»,
Стає холодною, німою…
Здавалось би, безмежно теплою весною.
І для мене щастя,
Назустріч ЦЕЙ крок.
Хоч не знаю як,
Але все ж я скажу,
Як сильно я ЇЇ Люблю!!!
