Дружба, немає міри.
Немає стомленої середини, дикий шум вітру та німий крик.
Ніколи не ділитиметься на великі шматки сміху.
Дружба не стає порошком,не відмовляється від спогадів.
Вона безглуздо вливається, вкарбовується зі швидкістю тисячі величезних зірок.
Дружба, яскраво не світить. ні, це не економія, лиш крихітка самотності.
занадто солодкою , вона не буває .Тиха, холодна.
Тендітна сповідь, покинутих душ ,тихими вечорами згаслих вулиць.
Спекотна тінь залишених дотиків в ранковій каві.
Дружба, як лякливе кошеня ,потребує терпіння, догляду душі.
Сну. Від якого хочеться ще більше спати,здвигати з орбіт металеві стеоретипи .
Вона прониклива , до втрати здорового глузду, але завжди залишається незайманою дівчинкою.
Зморена часом та диким контуром життя. Безцеремонна Мадонна , бридкого Графа.
Це злоякісна пухлина, від якої хочеться жити, і викликати власне світло.
Куди яскравіше ,за звук Галактики в серцевій системі.
Це, Вам не малинове варення, не сонета Шекспіра , навіть не молитва.
Це тінь власного крику.
Заквітчана інтонація творця.
