Життя іде, минають дні.,
Коли ми всі були щасливі…
І залишились чи одні
Чи з тим, з ким почуття важливі,
Що зв*язують два серця разом
У тихім вальсі, в тишині…
І не зупиниш їх наказом
Ні навіть лезом у спині…
А я сам вдома…За вікном
Прекрасна осінь кольорова.
Сльоза, вже витерта платком,
Засохла, як любов кровава…
Я включу музику, порину в світ,
Мій власний світ надії й мрії.
Там я знаду потрібний вхід
В нове життя…Старе зітліє…
Забудеться, згорить і зникне
Із пам*яті моєї швидко…
Та все ж мабуть я не привикну,
Бо без старого жити гидко…
І навіть те старе, *дівоче*,
Заставить серце підстрибнути…
Та усмішка, красиві очі,
Не дасть минуле враз забути.
І швидко скинувши навушник,
Я вийшов з свого світу мрій,
Побіг із дому враз збагнувши,
Що хочу все сказати їй…
Прийшов і тихо прошептав
Усе, що у душі ховалось,
І що б вона відповіла, не знав.
Все якось тихо, дивно сталось…
Вона стояла і дивилась
Мені у очі, прямо в душу…
А потім тихо розвернулась,
Сказавши : *Я іти вже мушу*
Хотів зловити її руку
Сказати щось…Хоть що-небуть!
Та я не зміг…Стояв без звуку
І вирішив забути як-небуть
Почати жити десь далеко
Щоб більше ні одну людину
Я не зустрів…І буде легко
Забути все…Кожну годину
Минулого життя того,
Що було там, де жив тоді.
Все там лишив…Все до одного,
Все швидко я втопив в воді…
Життя іде…Минають дні,
Коли ми всі були щасливі…
Я вирішив тим дням сказати «ні».
І викинути все у тьму мінливу.
