Я пророкую тобі величне минуле, де
Люди – навколошийні мотузки - доводять нас до словесних мовчань
Через підкорення часом,
Де є два світи: один потребує змін словом, а інший сам по собі не прагне змін,
Але ти кидаєш замовляннями у другий,
І так він стає збіднілим без старого дерева,
Без зірок – мерехтіння світил.
Пусткою хизується безплідна земля,
А що тобі?
А тобі далеко до смерті – звільнень,
То ж ти став методичним у своєму безумстві.
Cтарезний бард відшуковує уламки того
Битого дзеркала служниці,
Символа мистецтва, яке втікає
У ліс.
Мені ж у часі холоду міжзоряного простору
Сниться твій окривавлений тілоквіт
І гоферова натільність,
Яка нагадує про…
Любов не зачиняйте.
Бо вона принесе велику жертву.
