Та що ж не так з цим переродженням? Я то думала, що муки появи на світ людина переживає тільки раз... Упс! Помилочка вийшла з моїм уявленням. Скільки б разів ти не змінював своє життя - однаково натикаєшся на цей довбаний родовий синдром. Будь яка трансформація душі чи тіла, будь який перехід з одного рівня на інший супроводжується болем. А що болить то хоч? Біс його знає.
Спочатку настає апатія. Ти подумки пришпилюєш себе уявними нитками до ліжка і все, на що вистачає сил - дивитись у стелю. Ти робиш це зосереджено, зі знанням діла, з детальним вивченням кожної шпариночки, кожного недоліку, а тоді берешся за людей.
Настає друга стадія - роздратування. Тебе починає дратувати все і всі. ти не можеш пробачити людям їх помилки, ти бачиш усі шершавості, навіть найнезначніші. ти боїшся виходити на вулицю, адже навколо вони - такі недосконалі і остогидлі людиська...
А що потім? А потім ти надибуєш дзеркало у ванній кімнаті і вдивляєшся у своє відображення... Ось воно! Ось причина усіх твоїх депресій! І ти пробачаєш. Пробачаєш стелі її шпаринки, пробачаєш людям їх вади і приймаєш себе. Таким, як ти є. Перехід відбувся. З днем народження тебе, Нова Людина!!
