|
Професор Уено з вересня почав
Ходити на роботу регулярно.
На поїзді туди він доїжджав;
А пес, не бути щоб удома марно,
Пішов з господарем. Його життя
Було пов’язано навік з Уено.
І Хаті розумів ці почуття,
Тому провести зайву мить, напевно,
Було з господарем найкращим тим,
Що для собаки означало жити.
Не кожен пес вважав би цей мотив
Найкращим, та для Хатіко лишитись –
Це невідомість. Інша справа є,
Коли з господарем крокуєш, так приємно.
Вокзал Сібу́я. Тут професор йде,
Та Хатіко ще мав надію, певно,
Що теж поїде. “Хаті, йди назад.
Додому, Хатіко!” – “Пане професор,
Одна хвилина!” – “Дякую! Ось так,
Вирішуй, Хаті…” – та на місці песик.
Сидить… . “Професоре, затримав я
Ще поїзд” – “Дякую, мій друг, хай їде” –
“Ну що ж, бувайте”. Хаті не боявсь,
Та відчував провину своєрідну.
“Йдемо додому!” Уено ще завів
На місці Хаті. Дивиться дружина:
“Ти ще поїдеш?”–“Так –“Коли?”–“О пів,
Можливо, на десяту”. Господиня
Готує їжу. Ось підходить час –
Професор йде: “Сидіти вдома, Хаті!”
Очима проводжає на цей раз
Його собака. Що тут і казати?
Тепер в очікуванні він сидить
У своїй буді. Діються навколо
Якійсь події. З ними час біжить
І в третій дня почув невипадково
Гудок від поїзда. Чекає ще,
Ось входить на подвір`я вже господар.
І знову радість, знов вона лише
Дарує мить приємну в нагороду.
Біжить назустріч пес. “О, Хатіко,
Ти скучився за мною…? Так, я бачу”.
Дружина визирає у вікно,
І дивиться на посмішку собачу.
Наступний день. Вже Хатіко думки
Кружляють в буді, та іде професор.
І в мить собака вирішив таки
За ним побігти власним інтересом.
Вокзал Сібуя. Уено підійшов
Квиток купити, просто озирнувся –
І бачить Хаті. “Ти чого прийшов?”
А пес йому, немов би, посміхнувся;
Хвостом махає. “Хатіко, мій друг,
Іди додому, щоб не було сумно”.
І тут, на диво, песик розвернувсь
Й побіг лише. “Собака Ваш розумний!” –
Сказав касир. Тут Уено здивувавсь,
Собака справді розумів помилку.
А Хаті вже тим часом повертавсь,
І ліг у буді спати на підстилку.
Минає час. Насторожився пес,
Коли година третя підступає,
І весь його собачий інтерес
У слух ішов… . Пронизливо лунає
Гудок від поїзда. Одна лиш мить,
І хаті до дверей біжить вокзалу.
Народ виходить, входить і шумить… .
Іде господар – Хатіко зопалу
До нього кинувся. “Мій любий друг,
Невже ти сам прийшов мене зустріти?
Скажіть, він тут давно?”–“Пару секунд” –
Сказав юнак, що продавав там квіти.
“Ходімо, Хаті!” Ось ідуть разом.
“Приємно нам з тобою погуляти”.
І гордий був Уено своїм псом,
А як в ту мить приємно було Хаті.
Питається дружина: “Де він був?” –
“Зустрів мене, ти знаєш, на вокзалі.
Можливо, ти казала щось йому?” –
“Нічого” – “Ну і пес. Що буде далі?”
ID:
459739
Рубрика: Поезія, Вірші про тварин
дата надходження: 10.11.2013 21:25:28
© дата внесення змiн: 10.11.2013 21:25:28
автор: Oleg Kolibaba
Вкажіть причину вашої скарги
|
