Кохала,цілувала на сто літ.
Вкладала в ліжко спати як дитину.
Бо він найкращий в світі чоловік.
Казала:
-Замість нього і загину.
Кохав,вкладав у ліжко,обнімав.
І на руках її носив,і пестив.
За неї і життя б завжди віддав,
Та тільки одним вчинком обезчестив.
А осінь десь плелась у її ніг,
Хоч вже давно зібралася за море.
І вітер на її плече приліг,
Коли вона ходила сама в поле.
А небо щось розхлюпалось дощем,
Заплакало,як те мале дитятко.
Вона прикрила плечі лиш плащем,
І смішно дощ збирала у горнятко.
Так дивно-раз лиш руку він підняв,
І вдарив...Цілував потім коліна.
Пробачила.Він бачив це і знав,
Вона забути все сама хотіла.
Сиділа в полі в дощ,щоб він змивав
З душі оті каміння,що давили.
Їй Бог на все це силоньки давав,
Та дивно якісь птахи голосили.
Вже й осінь зцілувавши десь пішла,
Вже й дощ забув,що обнімав за плечі.
Та третій день у полі знов сама,
Та третій день.І вже четвертий вечір...
Ніхто не знав,де стріла її ніч,
Лиш зорі її очі цілували .
А як в дитинстві гріла стара піч,
Коли на ній з бабусею лежали.
-Ти натомилась,доню,руку дай,
Ти бачиш зорі?Зблизька їх побачиш.
-Це ти,бабусю?Зробиш мені чай?
Ти досі за дідусем моїм плачеш?..
Вже зимонька пройшла як один мить,
Вже сонечко вбиралося в сукенку
Таку яскраву,що очі сліпить.
І в річку задивлялось як в люстерко.
Та досі ще шукає чоловік,
Та досі ще надія не вмирає.
Коли вже розтопився зовсім сніг,
Її знайшли...Хто тіло це впізнає?..
І на могилі хто поставить хрест?
Хто квіти принесе?Чи дві лілеї?
Кинули в яму,як Христос Воскрес
Співали в церкві ніби лиш для неї.
Ніхто так ніжно вже не цілував,
Нова дружина вигнала із хати
За те,що її просто попрохав
Її портрет у шафі потримати.
Все відсудила,видала майно:
Сорочки всі,портрет,стару платівку.
Лиш вітер цілував його чоло,
Коли свою закрив ключами хвіртку.
Не цінуємо тих кого любимо - інколи так буває 
