Мовчки прямує Содом до міст твого Вавилону.
Тільки вежі нема, її замінили громіздкі мости.
Гарчить у тобі сакральність мертвої мови,
Вуста ж цілункові цвітуть ранами
Спалених зір.
Чуття неприборканих промовлень
Вилітають гуркотом слова.
Тільки суті вони не мають,
Бо твоє перше причастя
Зійшло до рівня прозорості майбутніх могил.
Усе навколо мовчить
Сичанням нещирих звукосполук.
Знаєш, скоро прийде зима
Символами талих снігів.
Мені нічого не треба,
Крім радості твоїх щирих рук,
Які обіймають сутність
Листів – берегів.