|
Одногрупник збирав цигарковий попіл, він казав що його можна здати в аптеку за шалені бабки там в літрах приймають чи то в грамах, словами за літру попелу він хотів отримати до тисячі гривень, чи то пак за три літри, я вже забув. Цікаво, як там його попіл. Середина серпня все ж таки.
Ось я прокидаюсь, і думав, тобто я був впевнений що прокинувся швидше за тебе, цей кашель. Кашель розбудив мене швидше ніж завжди. Пігулки закінчились, так само як цигарки. Тому я був певен що ти спиш. Я б мабуть теж спав якби не кашель, принаймні якби ти спала поруч я б точно ще спав. І ось він мені пише. Пише, тобто нагадує про практику, каже чувак за тиждень в нас практика як ти там, літо от-от завершиться і ми знову будемо сидіти в аудиторіях, слухати лекції, не готуватись до семінарів, і що то взагалі за практика в нас має бути, питається він. Мені згадується його попіл, трьохденні забухи, і покер в «Split»-і, джекпоти, ставки на улюблену команду, улюблені його макарони і чотирнадцять мішків сміття на кухні його квартири. 28ме чи то 25те грудня, пиво, в мене «оболонь» в нього «1715» чи щось з того. Тоді він вперше розказав про попіл, в трьохлітровій банці, було з літр попелу. Він казав що це два забухи в чудовій компанії. Я був шокований від сміття. Грибовицьке сміттєзвалище у нього на кухні і цей попіл, себто слоїк з ним дивував. І саме чомусь сьогодні мені згадався його попіл і завжди невиспані його очі.
Книжка Аллена Карра, спроби її читати невдалі, тобто я взагалі ще не починав її читати. Лінь. Ніхто не хоче примусити мене кинути палити, всі вже погодились чи то привикли до того що я палю. Я сам вже погодився з цим. П’ятий рік пішов. Я звик до того що мої пальці пахнуть тютюном, два нігті на лівій руці якими я затискаю цигарки жовті. Зуби тьху-тьху ще нівроку. Але цей кашель який появляється від зміни цигарок страшить, а ще й вона швидше за мене встала, можливо навіть пізніше лягла за мене…
Кілометри. Мені на північний-схід, їй на південний-захід. Сімдесят сім кілометрів, часто заокруглюю до вісімдесяти. Двогодинні дзвінки, часом і трьохгодинні. Але коли падають зірки ми бачимо це разом, так як Велику і Малу Ведмедицю, Полярну Зірку, Чумацький шлях. Сни різні, зазвичай вони мені просто не сняться. Але вона. Вона Є. І фіг з тим що за сімдесят сім кілометрів, головне що Є в мене…
А попіл тут ні причім, разом з одногрупником і його слоїками…
Можливо якби не ця звичка тобто перекур цієї ночі у цьому місці і twitter нічого б не було… а, і ще одне, якби в мене був інший стартовий пакет, а не «life» теж би нічого не було!)… можливо)
А попіл одногрупника тут ні причім, серйозно…
15.08.13р.
ID:
452981
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.10.2013 17:00:57
© дата внесення змiн: 06.10.2013 17:00:57
автор: Марек Кузьма
Вкажіть причину вашої скарги
|
