Осіння ніч, безумна та холодна,
І повний місяць наче в серце ніж,
Зірок багато, та не гріє жодна.
Думки стернею ходять босоніж.
Та я чомусь не відчуваю болю,
Журба стікає у сумні вірші,
А я іду, життєвим диким полем,
Через яри, болота та кущі.
Іду на схід, на зустріч мрії – Сонцю,
Воно зійде, я вірю та іду,
А серце прагне, щастя нових порцій,
Які прогонять смуток та журбу.
Тягар печалі скину та полину,
До свого Сонця, як колись Ікар,
І ніжне слово, криком журавлиним,
Буде лунати з під високих хмар.
І не біда, що жар обпалить крила,
В обіймах Сонця, смерть небесний дар,
Мій попіл , землю, ніжним словом вкриє,
Засіє рясно, як колись Кобзар.
Пане Юрію, мабуть, побережіть свою нервову систему і заходьте до мене років так через -надцять. Справа в тому, що я пишу, переважно, на емоціях, не завжди дотримуючись поетичних канонів... З мене досить того, що мене пан засновник погнали з Поетичних Майстерень, як шкідливого кота. З повагою Люба.
я заходив. все добре. за що прогнали напишіть окремо, в листі.. я не збираюсь Вас критикувати.. але якщо в листі, не в коменті, вискажу свою особисту думку ви ж не образитесь.. цікаво про ПМ.. давно там не був.. як на "Н". так що ми будемо товаришувати. я теж люблю Карпати
дякую. колись десь півроку назад, відомий Вам, Ярослав Чорногуз, попри те що я до нього ставлюсь добре, назвав мене " найгіршим віршоробом на сайті "Н" О.Тичка... тому мені доволі приємні Ваші слова. З "Н" пішов, бо з орієнтацією Все нормально. зайду до Вас,, але я з тих кто любить критикувати друузів та знайомих.. ну ось попередив, значить можна ...