а сонце закуталось у цинкові білила,
і вся реальність стала перед ним,
в очікуванні циклічного довершеного дива,
як дні поглине вічність наших мрій.
і наче чутно як дихає тепер життя,
як із самої вічності доноситься зітхання.
як сяє до падіння у вечері зоря,
очікуючи останнього бажання.
в поривах вітру перші намагання часу
зірвати ще не пожовкле досі листя,
щоб по скоріше наблизити те щастя
осінньої останньої передзимової потіхи.
це перший запах осені на моїй кухні,
коли осінній дощ вривається крізь раму,
коли тепер, вечорами, вже не так і людно -
коли в цей день я знов живою стану!
я оживу з приходом перших днів,
які мені щороку дарували ту наснагу,
за допомогою якої, і завдяки якій,
я дякувала Богу за кожен новий ранок.
