Ім’я твоє видніється чорнозшитим
Плесом.
Повз минулі латаття ти, найдорожча,
Пропливеш, мов безводна ріка.
Ти завжди будеш своя,
Тому для інших – все не така.
Та загублені миті зі слова –
Це лише непідвладдя
Моїх розтривожених,
Неприручених рухів.
Чуєш, острови
Стирають кордони,
Коли чують слово:
«Свобода».
Але ти не віриш у це,
А натомість навчаєш добу
Милуватись стародавнім пилом,
Ранами вулиці,
Пірамідами вмерлих богів,
Проте доторки заборонені,
Надто сьомопечатні,
Щоб вмирати
Від втрат колись берегів.
