Нас залишать в туманах ранніх
електрички, маршрутки буйні,
хоч знайомі і друзі давні,
та залізні серця, - не чуйні.
Поревуть вдалечінь сердито,
залишаючи дим і сажу,
зранку - другом, вночі - бандитом
прикидаються, і вантажать
сонних тих, хто втомивсь від кави,
за рефлексом прийма щоранку.
Тих, до кого з віко́н гукали
водії, розкоптив бляшанку.
І плювались залізні двері,
викида напівсонних "друзів",
сіри вулиці, невеселі,
їх ловили в асфальтній смузі.
В метушні серед днів залізних
з дружби тої душа сивіє,
Сонне сердце сильніше тисне,
і рипить та хутчіш ржавіє.