В поезію не входять навмання.
Покликання – це різновид розплати.
Митець черпає з древа пізнання,
аби було що ближньому клювати.
Керуючись веліннями душі,
торуємо в тернах стежки до щастя.
Хтось пише вірші, хтось чомусь вірш́і,
і кожному за це колись воздасться.
Не буде першим солов’їний спів,
хоч вибір кращих річ не випадкова.
Добірне птаство любить загадкове
не так за точність сказаного слова,
як за доробок вигаданих слів.
Про недоступні гори золоті,
про сльози, незаслужено пролиті,
про солов’їв, яких не чули ті,
за кого нам не соромно прожити,
про недарма пролиту людську кров,
про незабуте іншими колишнє,
та про святих, достойних тільки грішних –
зустріти смерть раніше, ніж любов.
