Шумить прибій. Криштальною водою
Об камінь б’є узбіч гори.
Прощання піснею сумною
Зайшлись розгонисті вітри.
Нагнала осінь хмар на небо
І промінь сонця помарнів.
Земля зчорніла. Їй не треба
Тепер налитих сонцем днів.
Шумить прибій. На берег круто
Ідуть тугі вали води.
Кому гримлять вони салютом?
З якої вирвались біди?
Чому така велика сила
Розбурхала стихію хвиль?
В ній може б’ється тужний біль,
Що небо холодом схопило?
Я знаю. Час зупинить горе,
Зустрінеш знову ти мене...
Твоя рука мою торкне –
І почуттів заграє море...
І буде нам співать весна
Про щастя сонячне, гаряче...
А нині? Нині – осінь плаче,
Тому що скрушена вона.
Канстанцыя Буйло
Прыбой
Шуміць прыбой. Вадой крыштальнай
Аб камень б'ецца ля гары.
Тужлівай песняй развітальнай
Зайшліся гонкія вятры.
Нагнала восень хмар на неба,
На сонца лёг цяжкі заслон,
Зямля счарнела. Ёй не трэба
Цяпер налітых сонцам дзён.
Шуміць прыбой. На бераг крута
Ідуць валы тугой вады.
Каму грымяць яны салютам?
Якой пазбыліся бяды?
Чаму такой вялікай сілай
Узбурана стыхія хваль?
Мо б'ецца ў ёй балючы жаль,
Што неба над вадой астыла?
Я ведаю. Час спыніць гора,
І ты прыедзеш да мяне...
Рукой руку маю кранеш -
І ўзнімецца пачуццяў мора...
І будзе нам пяяць вясна
Аб шчасці сонечным, гарачым...
І сёння? Сёння - восень плача,
Таму што сумная яна.
