Голив голову щотижня, ніби збирався в армію,
Чим дуже лякав своїй рідних й улюблену маму.
- Синку, може я чим допомогти тобі зумію?
- Мамо, просто вона у серці моєму залишила рану.
Всі радіють життю, а йому не спиться й п’ється,
Може йому допоможуть які чародії чи лікарі знані?
На відміну від них, він півроку вже не сміється.
Та що ці блазні розуміють в справжньому коханні?
Написав їй десятки сумних листів і сотні віршів,
Але жодного з них вона ніколи й не прочитає,
Якщо їй легше, то йому обов’язково стане гірше,
Не з неї печалі і смутку клубок всі сили зжирає.
Вночі йому шепотіла щось приємне на вушко,
Збирала в свої долоні його пахуче м‘яке волосся,
А він посміхався й кохав завжди відчайдушно,
Для нього «насправді», для неї просто «здалося».
Збирав речі, блукав тижнями, вивчав чужі міста,
Пам’ятаючи запах шкіри і кожен міліметр її тіла,
Обпікав гарячим чаєм і цигарками свої вуста,
А вона десь далеко вже з іншим шалено горіла.
