Частина 1. Акт 2
Машини поволі рухались в перед. Ось вже і переїхали міст, під яким, що пів години проїжає швидкісний поїзд. Неподалік від церкви, біля світлофору стояла пара міліцейських машин та швидка допомога.Навколо них зібралось багато людей які дивились на дорогу з таким виразом на обличчі наче побачили щось - дуже не приємне.
Проїхавши трішки далі дівчина побачила червоний слід який, тягнувся до чорної, з вигляду дорогої, машини. Під'їхавши, стало замітна проламане лобове скло з якого стікала темно-червона рідина. Дівчина знала, що це кров, та не хотіла вірити в цю правду. Інколи легше себе обманути. Проте побачивши за метр від машини відірвану голову людини, розм’яту як розкатане тісто, та кольору, того ж опавшого листя, клубок, який валявся неподалік, прийняла те про, що говорив тверезий глузд.
Побачене нею викликало огиду. Можливо колись, до цього випадку ця людина була красивою успішною жінкою, чи чоловіком- фаворитом багатьох дам, та зараз...
Це всього на всього куча кальцію втопченого в сіру рідину.
Так буває. Дехто спішить, не помічає здавалося б очевидних речей, один єдиний крок і - більше не потрібно нікуди спішити. Хіба, що на божий суд.
Пройде пару днів, може місяців і це забудеться. Люди далі ходитимуть по дорогах, їх далі збиватимуть , забуватимуть, ходитимуть. Циклічно повторюючи помилки інших, тих хто на той час сидітиме у тюрьмі, лежатиме в сирій землі чи шукатиме зв'язки щоб вилізти безнаказаним з ситуацію до якої довело самолюбство, егоїзм чи неуважність.
Минувши пробку машина набрала оборотів. Тепер залишилось менше 5 хвилин і вони прибудуть до будинку в якому все її життя змінилось в іншу сторону. І повірте...в не найкращу. Вже не перший рік їздить туди і всерівно лячно. Лячно від незнання того, що можуть з тобою зробрити. Похвалити чи побити. Сказати пару теплих слів, чи кинути в темний, холодний підвал. А, може, як і багато з її подруг стати не потрібною. Відчути як в голову впреться дуло пістолета, закрити очі і...
Колись на цьому місці знаходилось поле яким ніхто незаймався. Один з бізнесменів викупив його та почав вирощувати на ньому бурян для виробітку біопалива. Бізнес не склався. Так як ринок захопили електро мобілі. Ще й тотальне відмовлення народів світу від капіталізму, похитнуло, чи навіть знищило багато сильних світу цього.
Знайшлась організація яка була готова викупити поле, та бізнесмен непогодився.
Через 48 годин його знайшли повішаним в гаражі який стояв не подалік. При обшуку тіла слідчий знайшов прощальну записку, в якій він жалівся на своє життя, жінку, поганих дітей .Просив пробаченя у батьків. Виходячи з неї його визнали самовбивцею, а причиною назвали важкі сімейні відносини. Хоча дружина, друзі, знайомі та батьки говорили про те, що це не можливо. Він обожнював своїх донечок, кожного дня дарував квіти та подарки дружині. Але записка все це перекреслила. Його поховали в дальньому куті цвинтаря як самовбивцю. Справу закрили, честь загрязнили.
На слідуючий рік провели аукціон, на якому продали землю разом з обладнанням за 25% від експертної оцінки. Доречі експерта теж знайшли мертвим. Тільки от він потонув в озері яке знаходилось за 10 км від міста, будучи в стані сильного наркотичного спяніння. І теж виявився самогубцем. Його дружина старалась доказати, що її чоловік не наркоман і аж ніяк не міг покінчити з собою. Та скорим часом відмовилась від своїх слів. Мертві ж не говорять.
Покрайній мірі так написав в одній з своїх статей відомий місцевий журналіст. Поговорювали, що наступного місяця повинна була вийти стаття в якій розкривались істинні обставини смерті.Та нажаль журналіст теж...відійшов до творця. І догадайтесь , якою була офіційна версія його смерті.
Ось так за один тиждень троє самогубців. Невтішна статистика, особливо для мера міста який без того мав багато проблем, досі нерозквитавшись з старими боргами.Можливо найблищим часом він теж вирішить змінити фізичне тіло на духовну оболочку. Найдивніше те, що люди вірили тій брехні яку розпускали журналісти, продані за декілька робочих годин, чи влада яка запустила місто настільки, що тепер злочинці мали тут більше прав ніж районий прокурор. І ті хто не вірив сиділи дома і жалілись сидячи перед ТВ та залишаючи коментарі в соціальних мережах про несправедливість життя.
Читать полностью: http://h.ua/story/380167/#ixzz2a9IgCw22
ID:
439649
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.07.2013 14:11:28
© дата внесення змiн: 26.07.2013 14:11:28
автор: Elence
Вкажіть причину вашої скарги
|
