Було то не так і давно. В
найближчому минулому
трапилася та історія. В
невеличкому провінційному
містечку жив собі юнак. Ну як жив, існував. Що не день, то
удар в серце. Безліч травм та
негараздів з'їдали його,
перетворюючи в черству
людину без почуттів. Але,
одного разу все змінилося. І у нього нарешті з'явилося
Сонце. Він воскрес. Рубці на
його серці почали
загоюватися, тіло наповнилось
теплом, а на обличчі часто
з'являлася посмішка. Юнак повстав, почав творити. Та
коли Сонце зникнуло, він
зненавидів щастя. Зруйнував
все, що зміг побудувати і
ніколи більше не посміхався.
Душа його порвалася на шматки. Тіло ж його вже не
рухалося вперед. Воно
оклякло і лежало нерухомо,
але все ще не хотіло покидати
цей світ, наче чекало когось.
Можливо на постійний, вічний біль та страждання. Можливо,
всеж на прихід Сонця, в надії,
що знову пізнає любов.
