Десь далеко, у підсвідомості,
П’є каву вчорашній вечір.
У пам’яті, як в невагомості,
Лягає снігом на плечі.
Думка сон убиває римами.
Не даючи зімкнути вії.
Ніч проходить повз мене тінями,
Оживляючи давні мрії.
Світлобокий в вікно заглядає,
Щось нашіптує через скло.
Десь далеко зоря падає,
Щоб бажання збутись могло.
Ловлю подихом ніч безвітряну.
Світ – це чудо серед чудес,
Що ще й досі таке незвідане
Підіймає мене до небес.