Час іде і усе стирається,
І коли назовсім вицвіте павутинка в тебе на лікті —
Ти згадаєш. Обіцяю, само згадається,
Як опустились руки при малому конфлікті.
Тату витреться, бо з часом усе стирається.
Вирвеш із пам*яті ( хоч краща рима була б «із серця»),
Але ти все ж згадаєш. Обіцяю, само згадається,
І тоді всередині там щось надірветься.
Стиснувши зуби закусиш від злості губи,
І згадаєш ще більше. Знаєш сам все, чому згадається.
Впевнений: спогад тебе не погубить?
Ну що ж, ти відчуєш, як пам*ять кусається.
Якщо можеш — пробач за поламані плани,
Але кажуть: плануєш — і тим Бога смішиш.
Ти хотів тишу й гладь, але я — урагани.
Ти сам бачиш: все так. Хоч у Бога й не віриш.
