Що ж, вітаю, осене! Вітаю!
Знову ти ввірвалася дощами
У життя, наповнене до краю
Світлими і сонячними днями.
Все-таки ти літо поборола,
І були даремні сподівання…
Та скажу «на вушко» - ти ніколи
Не здолаєш справжнього кохання,
Бо воно цвістиме теплим літом,
Тихим вітром, співом солов’їним;
В серці розпускатиметься цвітом
І не зникне з клином журавлиним.
А ти можеш, осене, вітрами
Завивати скільки заманеться –
Веселковий міст поміж серцями
Ні на мить від бурі не здригнеться.
Тож вітаю, осене… Вітаю!..
Хоч товаришуєш ти з журбою,
Відкриваю душу… Я ж бо знаю –
Час прийде прощатися з тобою.
18.10.13
