Відцвіли білим яблуні цвітом,
як нічліжні погасли вогні,
віддзвеніли, як колос той літом,
золоті понад Німаном дні.
Коли ниткою з прядки лляною
життя-доля снувала свій шлях,
а під зірною неба красою
соловей мучив серце в піснях.
Або казкою вечір урочий
душу кликав у зоряну даль
і вливав щедро в серце дівоче
аж по вінця незнану печаль.
Мами ласкою сонечко гріло,
думи вітер-співець розвівав,
коли панну-черемуху білу
з пишним кленом у полі вінчав.
Відцвіли, відцвіли, відспівали,
як нічліжні погасли вогні,
як нитки, що в кужіль недопряли,
золоті понад Німаном дні.
Ларыса Геніюш
Мінулыя дні
Адцьвілі белай яблыні цьветам,
як начлежныя згасьлі агні,
адзьвінелі, як колас той летам,
залатыя над Нёманам дні.
Калі з прасьніцы ніткай льняною
жыцьцё-доля снавала ясьней,
а пад зорнаю неба красою
мучыў сэрца ўначы салавей.
Або казкамі вечар цудоўны
маніў зорамі душу вясной,
ці дзявочае сэрца напоўніў
аж па бераг нязнанай тугой.
Ласкай матчынай сонейка грэла,
думкі вецер-пяюн разьвяваў,
калі дзеўку-чаромуху ў белым
з пышным клёнам у полі вянчаў.
Адцьвілі, адцьвілі, празьвінелі,
як начлежныя згасьлі агні,
недапрадзенай ніткай кудзелі,
залатыя над Нёманам дні.
