І знов грозі після обіду,
Ближче до вечора, гриміти.
Це вже приміта цього літа.
І нам цього вже не змінити.
Ось насувають чорні хмари.
Сильнішає потроху вітер.
За обрієм, немов примари,
Гроза будує дивний витвір,
Який росте, стає все ближче,
Оточує зі всіх сторін:
То зупиняється, то швидше
Іде на нас із хмар загін.
Щось, наче на "капрічос" схоже,
Подеколи людей лякає –
Гучне, і темне, і вороже –
На потойбічність натякає…
Забились ластівки під стріху.
Собака заховався в буду.
На дворі стало тихо-тихо…
А я в садок у халабуду.
Вона міцна – з гілок і глоду.
Можливо не пропустить воду.
Під ятку слідом шурхнув кіт…
І, от, вже блискавиці світ
На землю сяйнув поміж хмар.
Й почався грозовий кошмар…
Години дві було всього:
На хаті розтрощило дах,
Води налило ого-го-го,
На ліс неначе впав літак –
Дерев зламало під півсотні.
Тріщало так, що просто жах,
Неначе гаспид із безодні
Тягнув чортів на ланцюгах.
Яри, яруги і байраки
За мить залив стрімкий бурчак.
Хто не сховався – небораки.
Рікою став малий рівчак.
Куди не глянь – біжать потоки.
Біди накоїть завжди чвара.
Чому не кажуть нам пророки,
За гріх який така покара?
