Я може повернуся з снігом
Відкрию двері, стану на поріг
А ти, замучений, мов висохлий горіх,
вже не зустрінеш мене сміхом -
Ти довго все у пам’яті беріг.
Ти не забув як я сказала “досить”,
як викинула речі у вікно,
як швидко заплітала коси.
Втікала. Це було давно.
Куди лиш доля не кидала,
Із ким не зводило життя -
тобі одному вірність зберігала.
Прийми тепер ці щирі каяття
Та ні. Не вийде. Забагато часу
я провела шукаючи себе.
Я може викликаю вже відразу
(як часом оте небо голубе)?
Ти не мовчи кажи ту правду сизу,
що я не та. Змінилася уже.
Ти пережив без мене кризу,
в кохання твого серце вже чуже