На роздоріжжі в тисячу доріг,
Де гамір міста відбирає спокій,
Піти сміливо далі я не зміг,
Заплутаним у бруд чужих утопій.
Отак й стояти змушений я там,
Без захисту промовистих ілюзій,
Бездумним мріям відданий на срам,
Що міг втекти без завчених прелюдій.
Можливий світ вбачався в далині ,
В якому слово має тверду силу,
Дароване собі і навіть в самоті
Не відшукаєш у душі зневіру.
Упевненим промчися по полях
Сумних думок втамуєш вир жалючий
І піднесешся високо. І в небесах
Побачиш, що від тебе свій цей хоче.
Спокійним вернешся назад
На роздоріжжя в тисячу доріжок,
Набравшись в тому світі сто порад
Як душу вберегти, як не загинуть.
Не втік ,нажаль, туди тропи нема,
Нема туди шоссе, ні магістралей.
Стоїш ізморенна твоя сумна душа
І роздоріжжя з тисячі деталей.
Легких ,здається, мінімум зусиль
Потрібно, щоб життя це зрозуміти
І лише в серці все частіше біль
Нагадує що світ цей не змінити.
