Прости, Всевишній і Благий,
раба одвічно Твого,
що вдався трохи не такий,
як вимагає Слово.
Прости, як всіх уже простив,
незнаних та забутих.
Прости, що культу не служив,
а спину мусів гнути,
що не роздав любов свою
на братію безбожну,
що ближнім того визнаю,
кого простити можу,
що був дурним, коли ходив
на зльоти та паради,
що, як щедрівки, полюбив
язичницькі обряди,
що вибирав святкові дні
залежно від погоди,
що у найкращі і ясні
скородив огороди.
Прости, що я ще не простив
злочинцям благочинним,
що свій насущний не просив,
бодай на копійчину,
що заздрісних від себе гнав
усіх «к лихій годині»,
фальшивих друзів забував
погрузши у гордині,
що в дні житейської весни
не виростав покірним,
не вірив догмам записним
і власне був невірним,
що храм живого відчував,
сильніше від розп’яття,
що те, що Ти мені давав,
розтринькував на щастя.
Прости, що все життя не знав,
як правильно любити,
що на коліна не ставав,
аби поклони бити,
що ближнього не полюбив,
більш ніж себе самого,
що доброго не осудив
за покарання злого
і що не возлюбив катів
заради нагороди,
тих, що на розсуд свій судив
від імені народу
і що осуджував дідів,
що «крили» рідну владу,
що не різнив діянь від слів
і подвигу від зради.
Прости за ідолів чужих −
за дідьків-прометеїв,
прости, що я любив не їх,
а їх цвілі ідеї.
Прости, що в юності не вмів
знайти свою дорогу,
що разом з іншими ходив,
коли ходили в ногу,
що так і і́нак трактував
у всіх Твою присутність,
що не у всіх я помічав
сповідувану мужність,
що хліб насущний полонив
мої найкращі роки,
які за мене хтось прожив
духовно та високо,
що знахабнілих незлюбив,
яким мостив дорогу,
що у душі своїй судив
невинних перед Богом.
Прости, що Ти про мене дбав,
щоб на голодний шлунок
я у молитвах не чекав
на ласий подарунок,
що знаю лиш одну із них
напам’ять, без запинки.
Прости, що взяв на Себе гріх
за ці та інші вчинки.
За сьомий день мене прости,
коли душі потреба
так відпочити, як і Ти,
не ждавши манни з неба,
за тимчасове забуття,
що створений із глини,
за те, що мав за все життя
щасливих три хвилини,
що мав найменше молитов
за душі окаянні
і що найбільше − за любов
віддав своїй коханій,
що всі таланти закопав,
що в час ганьби і стиду
за всім, що ти подарував
відправив панахиду.
А ще прости мене у тім,
що знав Тебе Одного,
а у минулому житті
можливо звав Даждьбогом.
Прости, що виродком бував
без племені і роду,
що рідну мову забував
великого народу,
що ліз у люди між дурних,
що дисципліну дбали,
що не глядів батьків старих,
коли вони вмирали,
що, не покаявшись, брехав,
щоб задарма хвалили
і що щоку не підставляв,
коли ні за що били,
що лишнім руки обтягав,
а власне проворонив,
не часто старцю подавав,
для себе економив,
що вдів сердешних не жалів
ні ділом, ні словами,
що вибір мав поміж вогнів
з холодними серцями,
і що всім серцем спокушавсь,
блудив між трьох соснинок,
з іконами не цілувавсь,
не гнувся до могилок,
що червонів раніше всіх,
коли на дів дивився,
що відцуравсь «братів» чужих,
та на дурного злився,
що при свічках не падав ниць,
не знався з блудним сином,
що не визбирував п’яни́ць
із ближніх попід тином,
що я – заблукана вівця,
хоч і Твоя частина,
не поспішаю до кінця
наслідувати Сина,
що вірних учнів не надбав,
щоб хоч дивились в небо,
що так, як треба, не навчав,
що вчивсь, не так, як треба,
що мав борги і разом з тим
хотів добитись свого,
хоч знав, що як прийшов ні з чим,
то й піду без нічого,
що не сповідував пости,
не знав, кому вгодити,
чи до католиків іти,
чи православним жити.
Прости тягар моїх боргів
перед лицем Живого,
коли прийдеш в покосах жнив
забрати з двох одного,
що я в Завіті не шукав
законів православ’я,
що в суєті буденних справ
попів не величав я,
що сам себе не розпинав
за всіх, душею темних,
що гріх смертельний наближав,
втопаючи в щоденних.
Прости, що мав смертельний гріх,
коли бував нечесним,
коли на кесаревий гріш
розмінював небесне.
Прости, що мовчки бідував,
не просячи чужого,
прости, що душу не віддав,
не знаючи за кого,
що в двері бонз та багачів,
бідуючи, не стукав,
що не кричав, коли горів
і сам дурних не слухав,
що я вже, Господи, прости,
готовий до розплати,
що був поганий ще і тим,
що добрим був занадто,
що Ти Один за всіх святих
в моїй душі страждаєш
і що по жодній з десяти
до мене скарг не маєш.
ID:
420004
Рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата надходження: 21.04.2013 18:53:45
© дата внесення змiн: 21.04.2013 18:55:38
автор: I.Teрен
Вкажіть причину вашої скарги
|
