|
Ми іще зовсім не чистий аркуш, і починати з початку ми ще не ті,
Ми ховаєм в собі, кожен по своєму, так щоб ніхто ніколи не бачив
Тільки я, тільки ти...
Я твоя співзвучна до вереску муза, холодною кригою вмерзаю в твої думки,
Серед весен пекучих, я розтаю наче вперше відчула сонце,
Наче до цього його ніколи і не було...
Я вчитаюсь в тебе, такого безслівного, жодної чорнильної літери,
Тільки ти, у очах тільки вічність, і я розглядаю крізь всесвіт, читаю тебе.
Мій впевнений в холоді,
Знати ти будеш про нього, тільки тоді коли холодно,
Навчишся відчувати його, коли все кричатиме про тепло...
Тільки холод дає ясність розуму, тільки я буду єдиним твоїм читачем...
Ми будемо разом жити в крижаних палатах,
З середини сонце, і опіки інколи...
Так ти — холод, загоюєшся моїм теплом,
Ноги з під пледів, пальці у серці, і очі — скарб мій тутешній,
Корабель моїх берегів...
Я буду кричати, гукати, не слухати, ти будеш писати це все по звукам моїм,
Грубим виводити літери єдину свою живу книгу
Життя писане зіницями й кров’ю, на смак як медова ріка...
...ти єдиний поет, якого я збережу до кінця...
ID:
419849
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 21.04.2013 00:03:23
© дата внесення змiн: 21.04.2013 00:07:43
автор: Ваньоха Р.
Вкажіть причину вашої скарги
|
