Лунають постріли, гармати,
Катюши уперед ідуть.
Ідуть у наступи солдати.
Вони свободу повернуть.
Їх дух крізь горло виринає,
Не в силах їм уже мовчать:
Один слова як грім кидає,
«вперед .. вперед» - усі кричать.
Війна.. кругом війна. і небо
Немов війною обплилось.
Повітря дихається злобно,
А сонце кров’ю облилось
Земля тремтить, і плаче й стоне
А бій іде, війна стоїть.
І смерть зловтішно вічність горне,
Вона життя чадом поїть.
Солдати гинуть. вітер рветься
У бій… у сутічку світів
Калина при дорозі гнеться
Й верба від ранених борців.
Чума.. чума покрила землю,
З’їдає душі і серця.
Прорвано ненависті греблю
Зруйновано землі життя
Солдати падають додолу
Не світ, а цвинтар вічності
Війна лишає душу голу
Руйнує серця більшості.
Війна породжує страждання
Борців? Та ні. Їх матерів.
Якби почути ті благання
У Бога для життя синів,
То всесвіт рухнув, стрепенувся,
Мов холодом пройнявся б весь,
То б найсильніший враз зігнувся,
І затопило б слізьми десь.
Якби лиш знати скільки болі
Несе в собі ось ця війна…
Навіщо піддаватись долі,
Яку малює нам чума?
Усе чорніло: степ, діброва.
Пролито крові стільки тут.
Та все ж крокує тут свобода
Кохається тут знову люд.
Лиш чорний ворон часом кряче.
Страждання й болі ті людські
Нагадує нам. й знову плаче
Душа. Навік серця живі.
Але вийшло дуже глибоко і душевно 
