На небі почорніли хмари,
Закрили сонце, мов плащем.
Упали блискавки-примари,
Розрізавши пітьму вогнем.
І той у вирі безперечнім,
Сільську хатину запалив.
Цвіт щастя пташок у гніздечку,
Навіки знищив, розгромив.
Вогонь гніздечко обступає
З усіх боків, усіх сторін.
Там мати з дітьми помирає,
Летить багаття навздогін.
Закрила крильми пташеняток
Та й сіла тихо у куток,
А скрізь курить і так завзято,
Ось увірве життя ковток.
Де батько? Він кружляв навколо,
Зринав кудись далеко в бік.
Щоб не спалити крил раптово,
Від вогнища того утік…
Та пожаліло небо пташку,
Осипало рясним дощем.
Водою залило вщент хатку,
У бій вступило із вогнем…
Пройшла і зникла тая злива,
А з нею – вир вогню затих.
І пташка піснею укрила
Світ мокрий, що до сонця звик.
А зрадника того лихого,
Дістала блискавка одна.
Лежить в калюжі одиноко,
Отримавши своє сповна…
Тож істину одну пізнайте:
Не кидайте в біді своїх.
Бо небо, що завжди на варті,
Враз кине блискавку на тих!
14.11.1999 р.
Зображення: http://www.fenshuism.ru
