Тихо падає дощ, мов сльозою,
Я згадаю той вечір з тобою,
Як промоклі гуляли під небом.
Ми були, як ніколи, щасливі,
Ми життя присвятили тій зливі,
Бо цей дощ був із присмаком меду.
Ми раділи за кожну хвилину
Рахували у жменях краплини,
І у п'яній росі потопали,
Нам нічого уже не хотілось -
Змокли руки...і губи...і тіло -
Тільки більшої зливи бажали.
Все збулось, як хотіли ми двоє -
Ми до нитки промокли з тобою,
Але вмить мокрий рай закінчився,
Наші краплі кудись розчинились,
Ми самотніми вже залишились,
Розлучила гроза нас іскриста.
Тепер згадую завжди ту зливу
І до тебе думками я лину,
Та гроза мене все не пускає,
Мене сум охопив за тобою
І я стала тією сльозою,
Що дощем нас тоді омивала...
//7.03.06//
Дякую 
