«Ти будеш мій, бо я тебе любити хочу», -
Яко́сь почула я її слова.
І крик душі, її сумненькі очі
Я вже забути не могла.
Я вас звела не просто так.
Вам вже судилося зустрітись.
Та я чекала певний знак,
Щоб мимохідь не помилитись.
Ти сам не знаєш, що наробив:
Чи це погано? Чи це добре?
Не усвідомлюєш як услужив
Одній замученій особі.
Яка сиділа в пастці безліч років.
Забула звідки й хто вона.
Звільнив її, ніби від вроків.
Тепер її душа твоя.
Вінець кохання я знов сплела.
І стала вона з посмішкою просинатись.
До тебе подумки ішла.
В минуле перестала повертатись.
Тепер натхненна кожен день,
Щаслива без причини,
Свідома стала і жива, -
Не покидай її ні на хвилину!