Відлунали звуки почуттів,
Пристрасть тишею у серці промайнула.
Згаслі марення багаттями вогнів
Моя душа сповна уже відчула.
Не повернути більше теплих слів,
Які летіли з уст твоїх зрадливих
У далечінь, де тихий день змарнів
Появою далеких зір красивих.
Сказать усе могла б тобі,
Що душу мою ранить без упину,
Що день за днем минає у журбі,
Не зменшуючи біль ні на хвилину.
Але для тебе все це – гра,
Яка призначила для нас ці ролі
Легкими рухами байдужого пера,
Ламаючи упертість мимоволі.
Та титанічна слабкість ожива,
Мою свідомість муками гартує.
Байдужість їх мій розум напува,
Коли моя душа любов вартує.
