Він довго дивився на неї... і ніяк не міг зрозуміти, що за сила його так притягує. Ніби звичайна дівчина, нічого особливого...Та все ж щось в її образі було і це щось манило. Його мрії були заповнені ... її ласкавою усмішкою, чаруючим поглядом-таким загадковим і щирим.
Йому хотілося торкатися її волосся, яке б розсипалося шовковою хвилею по подушці, а вона ніжними руками торкалася його гарячого тіла. Йому хотілося пестити її груди, цілувати їх ніжно і з пристрастю, торкатися її тіла і відчувати тепло, бажання, жагу до невідомого. А потім лежати і дивитися в очі, які б світилися від щастя....і цілувати, цілувати її вуста, які дарують блаженство.
Та він має право лише дивитися , марити нею....тому що все це вже було, а він так дико зруйнував свій рай. Він втратив казку, втратив свою насолоду, втратив її.....Він дивиться і мріє...а з очей скотилася скупа сльоза. І тихій шепіт: „Пробач...я все ж кохаю, та зрозумів занадто пізно”
А вона посміхалася і раділа. Уся в білому вбрані - казкова фея. А поруч той інший, для якого вона стала досяжною. Хто зумів приручити, той хто подарував кохання, навчив вірити в щастя. Вони щасливі.....
В він - чужий!