В моїм саду троянда квітла
Одна-однісінька,мов жар.
І я надумав що коханій
Вручу колись цей Божий дар.
Але ніяк не міг зірвати-
Завжди спиняло щось мене.
Мовляв,зірвати легше всього,
Це,врешті решт,не головне.
І душу я свою потішив,
Знайшовши рішення просте:
Подарувати все ж троянду,
Та не зривати-хай цвіте.
І розказав про свій дарунок,
Вона сміялась:"Де ж твій скарб?"
А як зійшов на небі місяць
Я ввів її в свій тихий сад.
Неначе папороть купальська,
У ореолі неземнім
Моя троянда там зоріла
У самотині чарівній.
І ми,за руки взялись ніжно,
Вдихали щастя аромат.
Та спробуй щастю догодити,
Хоч догодити кожен рад.
І мила щастю не вгодила-
Немов наврочив хтось на зло,
Взяла задумливо й зломила
Тонке трояндове стебло.
Красуня ніжна враз зів'яла
І стала бур'яном простим,
А хмара місяць заховала
І щезло все,як з вітром дим.
Нема в саду моїм троянди,
Не грають щастям пелюстки...
І не заграють-биті градом
Біжать сполохано роки.
Так мало бути-я не плачу,
Душа,лишень,завмре в кутку,
Коли побачить як троянда
В чужому ніжиться садку...
