ПОЕТУ
А ти іди з віршами у народ...
Іди, нечулий, без кінця і краю!
Відлюдник вільний, дармоїд, нероб!
Іди зубожений на віроломний задум.
В народі виплаче вірші твоя душа.
Духа пройме і явить правду нову.
Ти не барись, берись за лемеша,
Твори безсмертне, що зціляє долю.
Ти не відходь від простоти людської.
Як звуть тебе? Тебе відрікся світ!
Твоя душа в дорозі до любові.
Твоя душа не знає саг земних.
Тобі життя не ради світла й блуду.
В тобі одному стиснуто весь світ.
Твій храм душі це гріх усього люду,
Живої пісні від тисячоліть.
Тобі не відректи себе за блага.
Ти вже невартий власності гріхів.
Якщо ти є – то є життєва снага
Виспівувати віру у вірші.
Невже лікують тебе психіатри
Від творчості, від слова, від думок?
Невже ти мусиш жити ради правди?
Поетом бути так, як є сам БОГ!
Цей промінь сонця-серця твого роду
З його блаженства вічного життя
Йде від землі ліричного народу,
Де всім поетам Бог один суддя!
2005
