а її забагато
так от враз і зусюди
виповзає з нічних ліхтарів
з вікон засклених
дверей
стін
усіх тріщин і пор
із рубців що на голосі спали
із волосся яке наче й чекало
на неї одну
так хвилясто що хочеться крикнути
стій
але все ж забагато
і писати присвяти
її червонющим губам
її нігтям з паперу
її вигинам тіла
і казати лиш те
що почути хотіла
забобонним здається мені
але все ж ворожу на її довоєнному імені
закриваю в кулак всі хвостаті години
щоб потрапити в лоно її хитросплетених сіть
відкидаю третину відчутого
проникаю у храм молитов
а її забагато
і там
обережно
як і личить старому пройдисвіту
висипаю її в мерехтіння води
заспокоюю галасливу гойдливість
вкладаюся поруч її соннокрилої
ніким не колисаної досі ходи
в її мантри
в її перевтілення пам'ятне
що оголює древні рукописи
і пірнаю в приплив квітоти
наосліп читаючи памфлети
розбитим військам холодів
схиляю до ніг всі знамена
а її забагато
в однім шелестливім змоченім трояндовою олією пожовтілім листі
ось така ти надрукована весно
