Так далеко від рідного дому...
Лише праця, неспокій і втома.
Мегаполіс, - голодна звірюка.
Спека, сморід бензину, пилюка.
Я так хочу туди повернутись,
Де душею і серцем живу.
Геть шпильки і панчохи –
роззутись!
Насолода - відчути траву.
Негаразди забути, неспокій
Залишити в холодній росі.
Милуватись, радіти, до поки
незбагненне є в ранній красі.
Під чаруючий спів соловейка
Сповиватиме ніч, як дитину.
Завітає у сни моя ненька,
я в дитинство щасливе порину.
І все буде гаразд, не зламатись!
Згодна я й Мегаполіс терпіти,
Лиш за змогу додому вертатись,
За надію, там жити й творити.
**Рідний дім, невеличке село, яке останнім часом все більш стає схожим на "планету Шелезяку" - воды нет, жизни нет, полезных ископаемых нет.