День у день шукає мати
Своє дитя по світу
Та не прийдеться їй блукати
Немає від сина вже привіту.
Знайшла вона могилу
Та хрест на ній високий
І в ту тяженьку годину
Весь світ побив її жорстоко.
Немає сліз, немає слів
Життя немає сенсу
І той колючий біль
Натер ту душу аж до глянсу.
Тепер залишилась одна,
Немов те дерево самотнє,
Немов та порвана струна,
Що грала мелодію востаннє.
