Кажуть, що людина – це істота соціальна і їй не можливо жити без суспільства, бо наче б то тоді вона втрачає свої людські якості та запускає себе, обростаючи пліснявою лінощів та пилом. Доволі невтішна картина. Та чи насправді соціум грає настільки важливу роль у нашому житті, щоб наділяти його такою значною силою впливу на людину та її життя? Чи насправді неможливо прожити, виокремившись від нього? У Індивідуумів , які називають себе мізантропами та нехтують суспільними засадами та загальноприйнятими правилами, таке ствердження може викликати лише сміх, така собі нісенітниця, щоб звеселяти розумних. Але ті особи, яких виховали в дусі «треба робити все разом, працювати разом та відпочивати разом, або вам буде погано» ті будуть бігати за всіма та щосили намагатися бути як всі. Це стосується вибору одягу, зачиски, парфумів, і ще тисячі дрібничок. Не забувайте повісити в своєму кабінеті ікони, як свій щирий вияв великого релігійного почуття та всепоглинаючої віри у Бога, не важливо, що постійно ви вставляєте палки в колеса іншим, безсоромно засуджуючи їх та принижуючи. Але ви ж вірите у свого Бога, який ніколи так себе б не повів. Щиро та самовіддано ідіть на повідку у свого величного начальства разом з їх тупими забаганками, працюйте віддано та безперестанку над вирішенням непотрібних завдань, побудуйте собі гору з паперів, відокремтесь від всіх. Кажуть завдяки соціуму людина залишається людиною, вона слідкує за собою, ретельно вибирає на місцевому базарі біленькі шкарпетки та офіційний костюм, ажурні колготки та короткі спідниці. А скільки часу жінки проводять зранку перед дзеркалом, вимальовуючи собі непритаманні від природи деталі обличчя, милуючись собою, красивими та бажаними, милими та хитрими, з довгими кігтями у візеруночках. А як по-людські з почуттям високої гуманності та людинолюбства, великі начальники виступають з трибун. Чешуть язиками про відданість людям, про добро, а самі останні шкури здирають зі своїх підлеглих. Чоловіки по-особливо люб’язно ставляться до своїх підлеглих - чоловіків, погрожуючи відірвати щось дуже цінне для них. І чого тільки не доведеться буває почути своїми вухами від уст елітної верхівки влади.
Як гарно в соціумі, де люди постійно тобі посміхаються, а потім кривляться від своєї злоби, де тебе хвалять за твій одяг та своїм ретельним оком видивляються якісь деталі неумісні, мікроскопічні білі ворсинки чи ниточки, щоб лишень виставити себе людиною з тонким почуттям смаку та цінителем моди.
А ще соціум любить говорити про основне призначення людини на землі – про дітей, сім’ю на інше подібне, яке неодмінно повинно бути у кожного. Вони люблять повчати тебе, щоб ти був як вони, щоб збудував свій дім, посадив дерево та завів дітей. На цьому мабуть закінчується їх шлях до повноцінного та щасливого життя. Вони виставляють себе зразковими батьками, відданими чоловіками та вмілими у побуті жінками. Але це надто нудно та смішно для тих, хто нехтує загальними правилами .
То невже такий соціум робить людину людиною? Він скоріше перетворить її з людини у звіра, у нещадного хижака, який тільки-но те і робить що п’є кров інших облизуючись та виблискуючи очима, вивищуючи себе серед інших примітивних ссавців.
ID:
385885
Рубрика: Проза
дата надходження: 18.12.2012 19:27:54
© дата внесення змiн: 18.12.2012 19:27:54
автор: Ентелехія
Вкажіть причину вашої скарги
|
