Ти - мій океан, чистих надій і відвертих бажань,
шкода, що я в ньому так швидко тону.
Безмежно йду на дно, залишаюсь без теплих зізнань,
про те, як ти любиш, про те, як шукаєш полону.
В полоні інших ти відчуваєш себе живою,
як серце б'ється швидше, а з кимось в один такт.
Я не звик здаватися просто так, не звик здаватися без бою,
шукаю себе на полі, словами розбитих атак.
В полоні інших ти залишаєшся вже не собою,
не читаєш моїх віршів, не відповідаєш на чисті листи.
Серце біситься, серце кричить від болю,
знаєш я не такий, я грішний, якщо треба, я зможу піти.
Я - твоє небо, забутих мрій і давно поранених літаків,
шкода, що час крокує швидко, а я в ньому тону.
Якщо буде потрібно згадай про мене, без богами забутих віршів,
поки цього не сталося, мабуть я теж шукатиму полону.
