На фоні вечірнього, зимового, сіро холодного неба височіють крони дрімучого лісу. Вони своїми гілками тягнуться до висот, намагаючись розігнати хмари щоб досягти до неба і зігрітись кількома променями гарячого сонця. Засніжене поле співає пісню вітру граючи на струнах висохлої, замерзлої, ще не втолоченої в землю трави. Білим вальсом падаючи крутяться сніжинки. Десь з далека лине гукання сови... Настає ніч... Стихають (завмирають) останні ноти пташиної пісні, які вітер ледь підхопивши відпускає і вони розчиняються в безмежному просторі; засинають трави на лоні замерзлої до болю землі… Заспокоюється вітер, опускаються гілки почорнілого та розчарованого лісу. Все навкруги здається мертвим і непривабливим. Настане ранок..., і буде день… і буде пісня…, і шум трави і темний ліс…, буде сніг, та ніколи вже не буде вчорашнього вечора…
