(Присвячується Василині Чудійович)
Може будемо разом, а може й ні,
Та знаю – нема правди у брехні.
Коли собі говориш, що все це не так,
А в голові палає лише один страх.
Напевно не знає ніхто і не знаю я сам,
Та все, що я кажу, вірю своїм словам.
Ніхто не розумів мене ніколи і не зрозуміє, –
А від спогадів й думок аж серце мліє.
Звідки ті думки і сам ти не знаєш,
Хто замість мене все це має знати?
День у день лиш вони мене лякають,
Можливо колись з тобою ми будемо разом.
Пробач, що намагаюсь тобі написати,
Свої вірші до тебе донести.
Пробач, що тебе так боляче кохати,
А ще боляче шукати й важко знайти.
31. 10. 2012 року (Стрий)
