А чи знаєте ви, як може пахнути небо? Так трішки ванільно, ніжно і духмяно. Свобода. Що притягує забуттям морського повітря, визначеної далини і глибини. Надмірно. І синій колір вже поступово і плавно переходить в іншу, легку тональність. Перед нами інше забарвлення, і інша зовсім душа. Думки стали парити, немов у космосі, не чувши про гравітацію.
Може бути легкість дійсно поруч. По кроках. Не можна вимірювати неосяжність і порив внутрішнього бажання, захоплення. Дико. А просто своєрідно. Просто помінявся голос. Став дзвінкіше і багатше за своєю колоритністю. Або каприз. Любимо іноді пожартувати. А ви бачили як розквітає захід? Ні? Ну, це нереально. Спочатку з'являється легкий, непримітний рум'янець і поки шукає свою гаму. Своїх родичів. М'яко починає вимальовувати відтінок, створюючи нову картинку.
А потім все зливається і занурюється у щось неземне, чарівне. Густі краплі розпливаються уздовж горизонтальної межі. І можна тепер помітити тисячі яскраво-червоних троянд, які знаходяться в задуманому русі. Потім знову з'являється перелив насиченості і туманності. Прекрасно. Чудно. Природно. А ви чули, як звучить арфа в садах? Дивно, як тільки тоненький звук може прориватися крізь зелень, плоди і бути таким граціозним, наповненим. Так що ж виходить, ми стали німими і сліпими.
Перестали помічати, те, що живе і дихає нам в спину, в обличчя. Нам здається, що це вітер. Ні. Все не так. Куди поділися ми? Гармонія мешкає в своєму просторі, а ми немов за білим, порожнім фоном. Окремо палітра, окремо полотно. І так точно нічого не вийде. Потрібно намагатися хоча б зробити перші кроки, нанести перший нечіткий колір. Ідея. Хто сказав, що міф? Фантазія в одному кораблі з яскравим вогником, який живе в серцях. У порожнечі неможливо виростити мрії. Не намагаємося закричати.
. Вакуум. І відсутність тепла. Яка - то неуважність і невловимість. Раз, два. Кроки. Все - таки важко йти вперед, але реально. Боремося за заповнення білого. Лист тут не має значення. Ми забули, що кордони це умовність. Банально, зате просто. Єдине ціле. Життя. Назва в наших думках, що залишилися на трошки в гостях у ванільних, запашних небес. Легкість. Навчимося поступово жити і вдихати ваніль, захоплюватися рожевим дивом.
