Перший раз за декілька років заснула посеред дня..
Приблизно о 17:00 "пролупила" свої карі очі і подумала,що життя...Та ні,подумала,що треба вставати з того задрипаного дивана.
Бачу,надворі прохолодно,але чути крики сусідських дітей,а отже тепла куртка,осінній шарф і пара таких модних зараз "NIKE" зігріє мене на прогулянці.
Скачала ще декілька зовсім не гарних,але таких правдивих,як мені здавалося пісень і побігла сходами на вулицю.
Підключила навушники до телефону,запхнула у вуха і швидким кроком попрямувала в нікуди..Як то кажуть: "йшла,аби йти". Влаштувала собі невеличку екскурсію до болю вже знайомим містом.все далі і далі проходила вже не раз відчутими вуличками.
Першою зупинкою,на мій подив,була церква...Незнаю чого,але захотілося пройтись біля святині..Помолилась за себе і родичів..Тоді,помолилась за тебе і пішла напитись освяченої води. Шарф почав "нагризати" шию,а тому я вирішила його скинути..Що і зробила в той момент,просто залишила його біля якось каменя.
Дальше пам'ятаю були люди..оці незнайомі постаті,кожна з яких кудись поспішала.
Але серед них,як і завжди я незнаходила тебе..
Та я не засмучувалася і прямувала все далі.."треба було взяти більше грошей",-подумала я,витягнувши з кишені п'ять гривень. Але все-таки пішла в магазин і купила собі якусь булочку щоб чимось перекусити..Ну і на здачу як завжди пару жувачок.
Далі була вулиця із пам'яткою міста-замком.Незнати коли і незнати ким він був заснований..але зараз такий розвалений є чудовим місцем для тих вже "інкубаторських" фото.
Надворі вже досить таки темно і телефон розривається від криків "ДОДОМУ!!",але я,як завжди напевно,не слухаюсь і прямую далі вимкнувши телефон..цим самим я залишаю себе без музики,але це нічо,адже місто ще не спить,а значить самою я точно не залишусь..
Ну що ж,далі центр? Так,центр міста...А що в ньому? Та нічого..лише якісь незрозумілі в темноті будівлі..Хоча я добре знала,що то-"Міська Рада",а он то-колишній кінотеатр..
Мені це вже було десь в горлі,адже бачила я це щодня..але сьогодні це все якесь особливе...А знаєш чому? Бо сьогодні я проходжу тут і уявляю ніби проводжу тобі екскурсію незнайомим для тебе містом..
Бачиш,оце лавочка,на якій я ще декілька міяців тому написала наші імена..Так,це та сама-"Лавочка щастя"..ми будемо щасливі..І я..і ти! Я знаю!
Але зараз не про це..Ось це місцевий "кабак"..А отут поблизу-спортивний майданчик для діточок..Нам не підходить ні те,ні те..
..Тут на моємо обличчі сіяє усмішка..
Оці чолов'яги,які щойно чіплялись до мене-це місцеві мажори..сини заможніх батьків,яким на все наплювати..Не звертай уваги на них..Дивляться самотня дівчина,тай ну погоним собі з неї..Мені якось всеодно..і тобі має бути так само.
Вже близько 22:00,похоладо ще сильніше і я щойно дожувала останню жувачку..
Давай підемо додому? Там,де знову ж таки немає тебе..Там,де по приходу на мене будуть кричати..і там,де я знову ж таки буду самотньою.
Але йдем,бо той холод вже перераховує мені кісточки..
Ось я і вдома.
Вислухаю повчання і знову буду плакати..знаю,що нема чого..але лишня вода в організмі виривається назовні через мої сліпаки.
Я буду намагатись спати.Добраніч.
